Давно Верхоли
не ридали.
Потопають в
зелені Верхоли
Край села
ще яблуні цвітуть,
Біженці з
Донецька тут вселились
На закінчення
війни тут ждуть.
Молода сім’я
з Донбасу
Катерина та
Іван живуть,
Мають дівчинку
маленьку
Ще й поповнення
в родині ждуть.
Третій рік
як оселились
У хатині край села,
Господарку уже
мають
І корову , і коня.
Мову вивчили
вже добре
Їм не треба
школи,
Розмовляють по – сільському
Як усі
Верхоли.
Все село
їм помагало
На ноги
ставати,
Кожен
щиро щось давав
Не треба
казати.
Як з роддому
забирали
Пані Катерину,
Всім селом тут зустрічали
Її та
дитину.
Вірою малу
назвали
В церкві
охрестили,
З Вірою
у перемогу
Будемо Ми
жили.
Жартував так
пан Іван
Коли йшов
гуляти,
Думав швидко
час мине
В Донбас
повертати.
Катерина все
новини
Слухала, читала,
Красногорівка Її
У вісні стояла.
Дуже
часто мовчазна
Цілий день
ходила,
Після цього уночі
Ока не
закрила.
Кожна вісточка
з АТО
Жіночку вбивала,
Треба було
щось робити
Та Вона
не знала.
А коли
Їй подзвонили
Що хата
згоріла,
Катерина остаточно
Злягла й
захворіла.
Іван їздив
до району
Ліки діставав,
Лікарів возив
додому
Та не
врятував…
Так, біда
одна не ходить…
Хто ж таке
чекає,
Коли
мати діточок
Малих
залишає.
Особливо немовля
Що йому
робити ?
Як без
мами й молока
На світі
прожити…
Збіглося усе
село
Збіглися Верхоли,
Бо такого
у житті
Не було
ніколи.
Положили Катерину
Посеред хатини,
У ногах
присів Іван
Й дві
малі дитини.
Щоб не плакало
мале
Батько колисав,
Потім, вмить, схопив
на руки
Й
біля матері поклав…
І воно
замовкло зразу
Наче
засміялось,
І в
матусі молоко
Шукати узялось.
Давно не
плакали Верхоли
Давно так
не ридали,
Коли
люди немовля
Із труни
забрали…
Поховали їх
матусю
Тут на
Галицькій землі,
Тут знайшла
вона спочинок
В
неспокійному житті.
Коли ж з
цвинтару вертались
То
не всі мовчали,
Путіна і
цю війну
Тихо проклинали…
Чи
поїдуть на Донбас
Я не
можу знати,
Та могила
Катерини
Буде повертати.
М.Конц
11.06.2017р.
с. Верхоли.
