Вечори на хуторі.
Коли я
був ще
ген малий
Тоді ще
жив мій дід Василь,
Історій безліч
дідо знав
По вечорах
розповідав.
Легенди гарні
про міста
І звідки
назва в них
така,
І як
ці села появились
Та люди
як у них з’явились.
Ось там
на березі Ріки
З
тих пір пройшли уже
віки,
Лелеки гнізда
кругом мали
Це місце
Буськом і назвали.
Там річка
Буг у низ
пливе
І назву
для села несе,
По
берегу усі селились
Так
Побужани появились.
А далі
вільні вже лани
Туди тікали
кріпаки,
Для
них це була
вольниця
Тоді з’явилась
Волиця.
А хутір, хутір наш питаю,
Він звідки
дивну назву має,
Дідусь усе
розповідав
Хоч я
малий уже дрімав.
Ось тут
на Круглому Лані
Рукою Він
вказав мені,
Красивий замок
ще стояв
І пан Зенон в нім
панував.
Цей пан Зенон був не простий
А знахар
і мольфар якийсь,
Усі
його кругом боялись
І цю
садибу обминали.
Пани до
нього приїжджали
І цілу
ніч тоді гуляли,
На
ранок вже не було сили
Тож по
домах їх розвозили.
Охоту дуже він
любив
Та
в ліс ніколи
не ходив,
Вікно при
друзях відкривав
І олень
в сад, сам забігав.
Коли жнива в нас наступали
Усі кругом
уже чекали,
Що би
Зенону все скосити
Бо він не
любить щось просити.
Минулий раз
сусід Петро
Пішов своє
косить зерно,
Коли ж до дому
повернувся
Від переляку
аж жахнувся.
У хаті всюди
на підлозі
Гадюки лежали,
Не давали
і ступити
За ноги
хапали.
І побіг
Петро до пана
Просить не
губи,
Я усе для
Тебе зроблю
Тільки змії
забери.
Засміявсь Зенон
сердито
Добре - забираю,
Але знай
що перший раз
Тільки Я прощаю.
А служив
у нього в замку
Філіків Іван,
За усім
кругом дивився
Коли їхав
пан.
Не забудь
Іване їсти
Котику налити,
Тільки
прошу їжу цю
Йому не
солити.
Величезний
чорний кіт
На
горищі спав,
Йому
їсти цей Іван
Кожен
день давав.
Один
раз пожартував
Їжу посолив,
Тоді мискою
з горища
Кіт
його чуть не
убив.
Пан на другий день позвав
І
тихенько прошептав
Про
усе Іване знаю
Завтра Я
тебе звільняю.
Він
один у замку
жив
Хоч
жінок , ой як любив,
Серед
ночі прибігали
І
до ранку в нього спали.
Один
раз було весілля
Де
село Соколя,
Видавали
заміж Ганю
Й була
добра воля.
Видно
пану молода
До
серця припала,
І
він її поробив
Що й
вона не знала.
Прямо посеред
весілля
Усе залишає,
І у вельоні
й віночку
До пана
тікає.
Й залишилася
з ним жити
Та Зенон
все ревнував,
Потім,кажуть,
у темниці
Він її
замурував.
І з тих пір
душа блукає
Тут
на Круглому Лані,
Хоч і замку вже
немає
Вночі світяться
вогні.
Тут мара
усіх хапає
І легко
зблудити,
Тоді можна
до світанку
По
кругу ходити.
Подорожні що
зблудили
Усі повідають,
Що стрічали
панича
Якого не
знають.
Замок бачили
й вікно
Де свічка
світила,
А за
ними крок у крок
Жінка в
білому ходила.
А на ранок – наче сон
Наче
пробудились,
І тоді
в Них очі
вмить
На усе
відкрились.
Ось підходить на світанку
Перелякана селянка,
Тоді й
хутір наш назвали
Просто - МАРАЩАНКА.
М.Конц
29.07.2017р.
Круглий Лан.
Немає коментарів:
Дописати коментар