Сліпий.

                           Сліпий.

             До  Крехова  в  монастир

                Люди  поспішають,

                Тут  великий  відпуст  буде

                 Помолитись  мають.

               На  літнього  Миколая

                 Тут  велике  свято,

                 Тож збирається  народу

                 Як  завжди  багато.

                 По  стежині  край  дороги

                  Малий  хлопчик  йде,

                  Він  за  руку  бандуриста

                  Сліпого  веде.

                  Втомилися,мабуть  в  дорозі,

                  Знесилені  вмить  посідали,

                  І  струни  бандури  старої

                  Тихенько  співати  почали:

                            Тільки  у  сні…

                            Я  такий  як  усі  земні,

                            Тільки  у  сні…

                            Сонце  сходить  Тобі  й  мені,

                            Тільки  у  сні…

                            Бачу  очі  Твої  ясні,

                            Тільки  у  сні…

                            Я  щасливий  такий  тоді…

                    І  линула  пісня  над  полем

                    Над  Крехівським  лісом  густим,

                    І  слухали  люди  сліпого

                    І  плакали  разом  із  ним.

                    Хтось  хліба  кусочок  положе

                    Хтось  гроші  у  шапку  кладе,           

                    Але  музикант  їх  не  бачить

                    Та  іншої  пісні  почне:

                               Я іду  по  землі…

                               Кожен  раз як  вночі…

                               Місяць  і  зорі  не  сяють.

                               Я  іду  навмання…

                               Видно  доля  така

                               Люди  про  мене  не  знають.

                              Крок  за  кроком  іду…

                              Хрест  важкий  цей  несу

                              Чорні  думки  проганяю…

                               Коло  церкви  іду…

                               Дуже  щиро  молюсь

                               Як  дитина  на  чудо  чекаю.

                       Після  відпусту  й  відправи

                        Музикант  увесь  тремтів,

                        На  дощі  він  простудився

                        Й дуже  сильно  захворів.

                        Пробував  ще  заспівати :

                                  Кожен  день  наче  рік  триває

                                  Кожен  день  як  і  ніч  минає,

                                  І  не  кожен  мене  почує

                                  Лиш  малий  поводир  рятує…

                                  Я  одну  лиш  роботу  маю

                                  Я  слова  у  пісні  складаю,

                                  Може  дуже  сумні , не  знаю,

                                  І  тихенько  на  струнах  граю…

                         Та  не  доспівав,

                          Бандура  грати  перестала

                          І смуток  настав.

                          До  людей  хлопчина  бігав

                          Чаєм  напував,

                          Та  ніщо  не  помагало

                          З  лавки  він  не  встав.

                          Ось  так  скінчилося  життя

                           І  муки  всі  земні,

                           Сліпий  пішов  на  небеса

                           Навіки  до  рідні.

                           На  похорон  зібрались  люди

                           І  тихо  поховали,

                           Ніхто  не  плакав  , не кричав,

                           А  всі  кругом  мовчали.

                           Лишень  маленький  поводир

                            Бандуру  у  руках  тримав,

                           Той  плакав  голосно  один

                           Рукою  сльози  витирав.

                           Бо  він  один  сліпого  знав

                           Бо  разом  тут  ходили,

                           Кусочок  хліба  пополам

                           Завжди  на  двох  ділили.

                           Він  довго  ще  сумний  стояв

                            І  думав  що  робити,

                           Як  нині  вже  без  дідуся

                           На  цій  землі  прожити…

                           Стару бандуру  він  поклав

                           На  свіжу  ще  могилу,

                           А  сам тихенько  почвалав 

                          До  джерела  по  схилу                                                                     Ще  пару  раз  він  повертався

                           Бандуру  поправляв,

                          А потім  в  світ  кудись подався

                           І  назавжди  пропав…

                                                                    М.Конц

                                                                                                             м.Львів.

                                                                                                             11.03.2018р.