Муза.

    

                                    Муза.

Муза знову полетіла

Щось не повертає,

Чи забула мене зовсім

І чи пригадає.

Виглядав її чарівну

До неба дивився,

Вже і місяць за горою

Ясний появився.

І до лісу я ходив

Раптом Муза там,

Та нікого не зустрівши

Повертався сам.

Муза жінка загадкова

Так не прилітає,

І до кого приходити

Сама вибирає.

 

Кажуть треба задобрити

Свічку в церкві мати,

І тоді Всевишній може

До тебе послати.

Та не кожному дано

Музу зустрічати,

А поетові без неї

Годі щось писати.

Тож чекав її давно

У ночі не спав,

Вже Михайла наступило

День святий настав.

Раптом Господь пригадав

Що я теж Михайло,

Отож Музу Він послав

На Землю негайно.

  

Полети нещасна Музо

До поета у вікно,

Бо на тебе він чекає

І відкрите вже воно.

Вона крила так зложила

Прилетіла зразу,

Але тихо прошептала

Що не має часу.

Я тебе не буду друже

Довго надихати,

В мене й інші є поети

Мушу поспішати.

Зупинися на хвилинку

Ще не відлітай,

Дай на Тебе подивитись

Бо летиш ти в Рай.

 

Глянь яке чудове небо

І зорі на ньому,

Я хотів її спинити

У світі земному.

Я хотів її зробити

Жінкою земною,

Але Муза безтілесна

Жартує зі мною.

Як візьмеш мене руками

Більше не побачиш,

В небеса я полечу

І тоді заплачеш.

Муза крила розпустила

До вікна подалась,

Але я його закрив

Хотів щоб осталась.

 

Та чи можна неземне

Силою тримати?

Я хотіла це у тебе

Поете спитати.

Тільки серцем можеш ти

Мене зупинити,

Але вам тут на Землі,

Цього не зробити.

Тихо двері відкривала

Може й не хотіла,

Але в мить перемінилась

В небо полетіла...

М. Конц 
22.11.2003  
м. Львів