Байка
Кобила і Горобець.
На лужку
що край дороги
Паслася
Кобила,
Дуже
гарна була дама
Пишна і
вродлива.
Зачіска у
Неї модна
Ланцюжок носила,
І грива
і хвіст в порядку
Одним словом – сила…
Всі на
Неї задивлялись
Женихів
хватало,
Так
бувало старостам
Гарбузів замало.
Віл старий
приводив Сина
Щоби оженити,
Та
Кобила не хотіла
Навіть
говорити...
І Баран, і
Цап також,
Двічі приходили,
Кажуть
навіть на містку
За Неї побились.
Пролітав у
цьому краї
Й Горобець
маленький,
Хоч і
ростом не великий
Та голос
гарненький.
Він помітив
цю Кобилу
Від самої
хмари,
Бо
якраз шукав для
себе
Достойної пари.
Підлетів поближче
трохи
І став
щебетати,
Чи могла
би Ти Красуне
Коханою стати.
Повік буду Я
Тебе
На
руках носити,
Тільки в
парі зможем Ми
Сто років
прожити.
Це веселе
щебетання
Надихало
на кохання,
Даму
зовсім полонило
І Вона
сказала мило…
Піду Я
з Тобою друже
На ці
вечорниці,
Та спочатку
принеси
Ти відро
пшениці.
І пішов бідака в поле
Та почав
збирати,
День і
ніч Він працював
Не літав
до хати…
Аж за
тиждень назбирав
Це відро
пшениці,
І поніс
на сіновал
Дати Молодиці.
Полягали на
травичці
І стали
шептати,
Про любов
і про кохання
Вже й
хотіли спати…
Дама ніжки
розложила
Та очі
закрила,
Й випадково
в цей момент
,,Хлопа ‘’…
задушила.
Всі на лузі
голосили
Був відважний
Горобець…
Вже
закінчую писати
Бо і
байці вже кінець.
Вона каже
все як є
Та
мораль у неї є,
І вона
лише одна
Бо
уже як світ
стара…
Знайся друже
Віл з Волом
Зустрічайся Кінь з
Конем,
І тоді в житті не станеш
Ти
нещасним – Горобцем !!!
М.Конц
16.08.2017р.
Зелений Луг.
Немає коментарів:
Дописати коментар