Фортеця
Мені приснився сон
Неначе рицар я,
А високо в горах
Фортеця золота.
Фортеця неприступна
Над кручею звисає,
Внизу ріка глибока
Вся золотом сіяє.
Кругом фортеці мури
Бійці охороняють,
І на секунду навіть
Очей не закривають.
А я не просто рицар
Я рицар – завойовник,
Могутнє військо в мене
І бойовий полковник.
Стою високо в горах
Що? Думаю робити,
Та є наказ у мене
Фортецю захопити.
Вже військо все готове
Ці мури штурмувати,
Та я даю команду
Ще трохи почекати.
Можливо завтра зранку
Фортеця вже не встоє,
А якщо ні – то вгору
Підемо ми із боєм.
Ніч наступає швидко
І розпускає крила,
Вже гори
річку і долину
Собою вмить закрила.
Лише вогонь високо в горах
Четвертий
день палає,
А вітер хмари грозові
Із моря наганяє.
Пів ночі швидко проминуло
Вся армія спокійно спить,
Лише дозорний у долині
Коло вогню сидить.
А також я стою на кручі
Дивлюся в темне небо,
І думаю що треба швидше
Зробити все як треба.
Та раптом грім ударив сильний
Все небо освітив,
І я побачив що з фортеці
Хтось ворота відкрив.
Відразу кинувся у гору
І шаблю швидко оголив,
Я постать чорну і високу
Відразу зупинив.
Це була жінка років тридцять
Висока гарна і струнка,
Вона сказала що невинна
І що в полон прийшла сама.
Я хочу з вами говорити
Готова разом в низ іти,
Лише б фортецю врятувати
І обійтися без війни.
Я пильно глянув жінці в очі
І там побачив лиш журбу,
Отож відвівши трохи далі
На мить лишив її одну.
Вона нікуди не спішила
А край обриву встала,
Піднявши голову до неба
Молитися почала.
О Боже змилуйся над нами,
І строго ти нас не суди,
Ми просимо тебе Всевишній
Від ворога лиш захисти.
Почувши ці слова благання
Її за руку я схопив,
А ясний місяць серед ночі
Великі очі освітив.
Скажи чарівна полонянка
Ти виросла на цій землі?
Скажи як звуть тебе бо зранку
Мабуть розкажеш не мені.
Промовити ім’я хотіла
Та грім розмову перебив,
Цей грім насправді є всесильний
В цю мить мене він розбудив.
Тепер шукаю полонянку
Бо очі пам’ятаю,
Але чи скоро їх знайду
Сьогодні я не знаю...
М.Конц
11.11.2003р.
м. Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар